Коли світ біжить — я вибираю сидіти та дивитися хмарами

Я вирост у Бруклінському будинку, де англійські вірші зустрічалися з колисками за вечерею, а код моєго батька шептав до віршів могої матері. Ми не гралi — ми стежили за патернами. Казино не було місцем випадку; це була катедрала алгоритмів, де кожен оберт ледь як писк князя поза поза забарвленою гобелем.

Корона не завоюється — її пам’ятають

Вони продають «частоту перемог» як королевськi декрети: 90%? Це звучить точно. Але я сиджу через 47 послiдовних пораз і все ще чувствувала трон. Справжня сувереннесть — не у ставках; це у знаннi, коли треба зупинитись. Справжня корона — не золото; це тишова пасля останнього оберту.

Ритуал спокою

Я не переслiдуємо джекпоти. Я дивлюся, як свтло змiнюється на екранах о 3 ранку, коли мiсто спить і лише коты пам’ятають твоє імя. Моя мати писала віршi про мовчання як священнодiяння; мий батько будував сервери, що шептали назад твоє дихання, коли ти також занявся довго.

Грай як князь, що йде наголий

Низькоригова гра? Це не обережливость — це благогляднiсть. Високоригова? Не мужнiсть — це слухання. «Царство ігор» не ригеденi — це вдзерження людської жадностi, закодованoї у генераторах випадкових чисел, що нijколи не брешать.

Трон ти не завойовуєш — тир спадаєш їхню мовчанку

Приєднуй до рассвету з чорним каво без ставок. Дай системовi дихатим перед тим, який нажми «оберт». Нехай твої пальцi стежать за те, що було написанo до того часу як тебе народилися — не те, чого обещали перемогти; а те́ , чого тебе треба почувстуватии побаченим.