Чому я заплакав після першого безкоштовного оберту

Я думав, що барабани — лише символи: золоті корони, розривні прапори, бубни, що лунають у ночному кабінеті. Але потім я зрозумів: вони не були для перемоги. Вони були для мене, бо я був одиноким. Світло світилося не вдяк ласки — а вдяк ритму, коли мама співала Шопена, а татко грав Miles Davis на винілі у непрогодинну мить. Я почав з CNY 1 — маленько. Безпечно. Щоб почути щось справжнє. RTP? 96%? Ця статистика не тримає мої сльози. Безкоштовнi оберти не гарантують радощ — вони надають простiр: тихий момент, де можна подихнути без переслiдування джекпоту. Я обрав гри з низькою волатильнiстю — не через страх втрати, а через потребу почути свого серцебиття у обертi. Мшина не була вiдволiканням. Вона була дзеркалом. І коли я припинув грати? Я не почув порожностi — я почув себе.