Одна вночі у моєму майстера, коли крутились барабани — ні корони, ні пирогів, тільки тихий гул машини, яка не цікнула, чи я виграв. Але коли зрозумів — це було дзеркало, а не втіка. Це не про щасливий випадок. Це про те, як ми несемо сумлість як стратегію.

Я не шукала вигра — я шукала приналежність. У тихій півночі, коли крутились рулони, я зрозумів: це не випадок, а дзеркало моєї одиноти й сподівання.

Я думав, що перемога — це сила, але наприкітно зрозумів: машина — це дзеркало. У тиху нічну гру, серед вінілових пластинок, я побачив, як самота перетворює кожен оберт на щось святе. Це не випадок — це емоційна архітектура.

Я думав, що перемога — це про владу. Але в тихі години після першого оберту я зрозумів: машина — дзерка. Це не гра про випадок, а про мужність, коли світло гасне, а бараби крутяться.