Не за виграш, не через жаль — а через зв’язок. У тиші пізнього вечора на екрані з’явилася не просто гра, а дзеркало моїх почуттів. Дигітальна близькість — це не фейк. Це реальність.

Я думав, гри — це тільки втеча. Але після ночі з 'King's Game' я заплакав не від поразки, а від розпізнання. Це не про перемогу — це про те, щоб бути побаченим системою, яка нічого не чує, але все ж тримає місце для моєї тиші.